Гу́сла и гу́слі, -сел, ж. мн. 1) Гусли. Ой ти, Давиде, свої гусла стрій! На гуслі грає, красно співає. 2) Скрипка. Въ свадебной пѣснѣ: Гусла гудуть, до двора йдуть. Наряжайся, дівко Марусю, бо возьмуть тебе. Гусла загули.... Гуляє князь, гуляють гості, ревуть палати на помості. Ум. Гу́сленьки. гу́слоньки, гу́совки. Та все стиха у гуслоньки грає. Гусовки шмарте до гусевниці.
Довередува́тися, -ду́юся, -єшся, гл. 1) Добиться капризами чего. Та вона ж не панянка! Нехай вже ті вередують, поки довередуються свого. 2) Докапризничаться.
Донщи́ха, -хи, ж. = дончиця. Донщиха йшла в Ярусалим.
Доня́ти Cм. донімати.
Обмочитися, -чу́ся, -чишся, гл. Замачиваться, замочиться. Хоч по шию в воду та до свого роду, хоча й обмочуся — в роду обсушуся.
Острога, -ги, ж.
1) Шпора. Звонять коні копитами, а вояки острогами. І. стиснути острогами. Пришпорить. Ой як стисне козак Нечай коня острогами, за ним ляшків сорок тисяч з голими шаблями.
3) У пѣтуха: задній палець, шпора.
Переняти, -ся. Cм. переймати, -ся.
Позагоювати, -го́юю, -єш, гл. Заживить, залѣчить (раны).
Стрівожити, -жу, -жиш, гл. Встревожить.
Хрум меж., выражающее хрустѣніе. Коли чує: хрум-хрум. Він потихеньку туди, — аж там лисичка диню їсть.
