Заба́гнюватися, -нююся, -єшся, с. в. забагнити́ся, -ню́ся, -ни́шся, гл. Загрязняться, загрязниться. Аф. 404.

Заби́ти, -ся. Cм. забивати, -ся.

Збезче́стити, -че́щу, -стиш, гл. Обезчестить. Той Карній Заволока збезчестив мене. КС. 1883. VII. 501.

Клюбачитися, -чуся, -чишся, гл. 1) Извиваться. Сліпец ( = anguis fragilis, мѣдяница) клюбачится. Вх. Зн. 26. 2) Взъерошиваться. Вх. Зн. 26.

Образник, -ка, ж. = божник. Шух. І. 99.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Потовпити, -плю, -пиш, гл. Умѣстить, помѣстить.

Пробиватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. пробитися, -б'ю́ся, -єшся, гл. 1) Пробиться, протиснуться, выйти наружу. До Бога не підскочиш, в землю не проб'єшся. Ном. № 2033. З очей не пробилась ні одна сльозина. Стор. МПр. 23. Пробилась я на якусь поляну, аж там людей ціла мгла. Г. Барв. 352. 2) Пробивать, пробить, прокалывать, проколоть себѣ какую либо часть тѣла. Бугай погнався за собакою та й пробився (на кілок). Мир. ХРВ. 130.

Ремстити, -щу, -стиш, гл. = ремствувати. От Хведь не буде ремстить на чоловіка: Бог з ним, каже! Канев. у.

Химородний, -а, -е. 1) Капризный, своенравный. 2) Посредствомъ колдовства добытый. Воску з під цих бджіл не годиться давати ни церкву, бо він не чистий, химородний. Грин. II. 322.