Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Дубча́к, -ка́, м. = дубець 1. Бив мене муж три рази юж з віника дубчаком.
Обгребти, -ся. Cм. обгрібати, -ся.
Осередь нар. Среди. Та ви такої риби осередь літа не купите.
Підмогтися, -жуся, -жешся, гл. Поправить свои обстоятельства. Запрацюю щось, підможуся, та візьму таки Наталю.
Поліпшення, -ня, с. Улучшеніе.
Посилання, -ня, с. Посыланіе.
Тиснутися, -нуся, -нешся, гл. Тѣснить ся, толпиться, жаться. Тиснуться, як до дари в церкві.
Хлебеснути, -ну, -неш, гл. Хлебнуть, выпить. Лице хмуре, чуб стовбуром — ознака, що Грицько вже хлебеснув.
Цокати, -каю, -єш, [p]одн. в.[/p] цокнути, -кну, -неш, гл. Стучать, стукнуть — преимущ. чѣмъ либо металлическимъ или о что либо металлическое, также зубами. Вона цокнула тим зубом об сковороду. О часахъ: тикать. Годинник на стіні цокав.
