Березняк, -ка, м. = березник. Йде березняком дівчина. Щог. Сл. 105. Ум. березнячок. Чуб. ІІІ. 429. Стоїть він в гарному частенькому березнячку. Драг. 119.

Брикайло, -ла, м. Имѣющій привычку лягаться.

Вислухання, -ня, с. Выслушиваніе.

Найо́мець, -мця, м. Наниматель. Хто то поїхав? — Та то найомець од рудого пана наймати на молотилку. Миргор. у. Слов. Д. Эварн. 2) Подставной рекрутъ, по найму идущій за кого либо, наемщикъ. О. 1862. V. 92. Cм. наємець.

Невінчаний, -а, -е. Невѣнчанный, необвѣнчанный. Це той коваль, що з невінчаною жінкою живе. Лебед. у.

Поодк.. Cм. повідк..

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Постановляти, -ля́ю, -єш, сов. в. постановити, -влю́, -виш, гл. 1) Ставить, поставить. Постановив їх (воли) серед двора до ясел. Г. Барв. 381. Пушку сироту упереду постановляв. АД. II. 24. І рідня, і діти єсть у його, а нікому хрест постановити. Шевч. 508. Постановили салдата на кватирю. 2) Истрачивать, истратить. Що придбали ми, — усе за тебе постановили. Г. Барв. 133. 3) Постановлять, постановить, сдѣлать постановленіе. Постановила я собі покинути удову бабусю. Г. Барв. 395. Старий пацюк кричить, закон постановить. Гліб. 4) Людьми постановити. Сдѣлать человѣкомъ. Час тебе оженити, людьми постановити. Лукаш. 152.

Санджак, -ка, м. Губернаторъ турецкій. АД. І. 226.

Шкарупіль, -лі, ж. Обноски мѣхового платья.