Гоготати, -чу́, -чеш и гоготі́ти, -чу́, -ти́ш, гл. 1) Ржать. А на дворі кониченьки гогочуть. 2) Издавать сильный и продолжительный звукъ, напр.: при отдаленномъ громѣ, сильномъ вѣтрѣ, сильномъ пламени. Грім гогоче, а блискавка хмару роздирає. Вітер на десять голосів реве і виє, і скиглить, і гоготить. А наша хати полум'ям полала, і навкруги земля, мов пекло, гоготала.
Досади́ти Cм. досаждати.
Заду́маність, -ности, ж. Задумчивость.
Кушка, -ки, ж. 1) У косцевъ: родъ деревяннаго стакана, въ который вкладывается точильный брусокъ и мусак — кусокъ отточенной стали; сосудъ этотъ имѣетъ вухо, которое затыкается за поясъ косца. такъ называется ведро, въ которомъ лежитъ въ водѣ брусокъ. 2) Носъ (на бурсацкомъ жаргонѣ). А ніс хиба кушка? — У нас кушкою зветься. (Отвѣтъ бурсака).
Перемостити Cм. перемощувати.
Полониця, -ці, ж. и пр. = полуниця и проч.
Прищитувати, -тую, -єш, сов. в. прищитати, -таю, -єш, гл. Присчитывать, присчитать. На сто рублів навіряє, а на двісті прищитає.
Розбазар'я, -р'я, с. Окончаніе базара. В той день був зранку базарь, так уже к тій порі одходив, — так було вже на розбазар'ї.
Спасеницький, -а, -е. Относящійся къ спасающему свою душу или говѣющему.
Хваленик, -ка, м. Тотъ, кого хвалять. Вареники — божі хваленим: всяке хвале, та не всяке варе.
