Дейне́ка, -ки, м. Словомъ дейнеки впервые названъ пѣхотный полкъ, составленный въ 1657 г. полтавскимъ полковникомъ М. Пушкаремъ изъ всякаго сброда, плохо вооруженнаго. «Пушкарь... собралъ себѣ зъ винниковъ, броварниковъ, пастуховъ и наймитовъ людскихъ полкъ пѣхотній, наименовавши его Дейнеками; которой то полкъ мало въ себѣ имѣлъ товариства зъ добримъ христіянскимъ сумленіемъ, и оружіемъ до войни приличнымъ; но тилко зъ рогатинами, косами і кіями, и изъ сердцами до убійства и разграбленія имѣній людскихъ готовими». (Величко. Лѣт. І. 328). Клобуковская, жалуясь на Подлеснаго, напавшаго на ея домъ съ толпой вооруженныхъ слугъ, представила какъ corpus delicti, оружіе отнятое у убитаго П., она «презентовала» въ судѣ «areum album alias łuk białogrodzki sagittas quatuor atque deinekam alias wegierę»; говорила, что П. стрѣлялъ «per fenestram, baculo, alias wegierą, extrusam». Сопоставляя тексты находимъ, что слова: «дейнека, wegiera и baculum» — синонимы: слѣд. dejneka = дубина, палка, а потому, въ примѣненіи къ козацкимъ отрядамъ, слово дейне́ки должно было означать толпу, вооруженную дубинами. КС. 1889. I. 222. (Замѣтка В. А.). Кулишъ, беря это слово въ томъ же значеніи полуразбойничьяго военнаго сброда, употребляетъ его въ поэмѣ «Великі проводи», относящейся ко временамъ Богдана Хмельницкаго, т. е. до составленія помянутаго полка. Чи то грачі, чи то галіч, чи хижі дейнеки роспускають по Вкраїні загони далекі? К. Досв. 242. Величалися дейнеки будинковим лупом. Ibid. 207.

Захапа́тися, -па́юся, -єшся, гл. Заторопиться, заспѣшить.

Платовка, -ки, ж. Ум. отъ платва.

Подумати, -маю, -єш, гл. 1) Подумать; поразмыслить. Ой вийду я до Дунаю, стану, подумаю; стану, подумаю, що долі не маю. Чуб. V. 214. Хиба ти подумала, що я украв? Рудч. Ск. II. 25. 2) Задумать. Подумай жениться — то й діток копиця. Ном. 3) — на кого. Заподозрить кого. На Антося ніхто й не подумав. Св. Л. 183.

Порскливий, -а, -е. = порский 1. Не спотикавшись, кінь порскливий біжить, пуска по вітру гриву. Греб. 327.

Почарувати, -ру́ю, -єш, гл. 1) Поколдовать. 2) Очаровать (многихъ).

Прозиватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. прозватися, -звуся, -звешся, гл. Называться, назваться. Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка Наталка. Котл. Н. П. 390. Ой був в Січі старий козак, прозивався Чалий. О. 1862. IX. І. (Н. п.).

Уживати, -ва́ю, -єш, сов. в. ужити, -уживу, -веш, гл. 1) Употреблять, употребить, потреблять; пользоваться. Вживають вони щуку-рибаху, ще й соломаху з водою. ЗОЮР. І. 253. Се зілля кожде вживає. Ном. Не барзо дорогії напитки вживає. АД. І. 211. Хліба-соли не вживали. Мет. 436. вживати світа. Пользоваться жизнью. Вживай світа, поки служать літа. Ном. № 593. 2) Пожить. Которая душа найлучче вживає? Чи молода дівчинонька, чи бідная удівонька, чи мужня жена? Мет. 362.

Цибулина, -ни, ж. Луковица. Ум. цибулинка.

Чердак, -ка, м. 1) = чардак. АД. II. 218. На чердак виступає. АД. І. 182. 2) Носъ большой лодки, дуба. Мнж. 179.