дрючок
Дрючо́к, -чка́, м. Ум. отъ дрюк. Там тебе ждуть — з двома дрючками за дверима на порозі. дрюч́ок вагов́ий. Рычагъ, которымъ, опирая его на «важницю», подымаютъ тяжело нагруженный возъ.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 450.
Том 1, ст. 450.