Вандрівка, -ки, ж. = мандрівка. Ой заберу діти в торбу, піду на вандрівку.
Заку́та, -ти, ж. Канура, хлѣвъ. Сім закут, одна свиня.
Земляни́н, -на, м. Постоянный житель въ сельскомъ обществѣ. Славне село Любчики, веселе... Та ми сюди на селище прийшли, в земляне пишемось любчівські.
Знати, -знаю, -єш, гл. 1) Знать. Хто ж в світі знає, що Біг гадає! Знаю тебе, хто єси. Десь ви не знаєте любощів ізроду. 2) Видно, замѣтно. Знати, Марусю, знати, в которій вона хаті. З ким стояла, говорила — підківоньки знати. Знати милу по личеньку, що не спала всю ніченьку. 3) Видно. Знать не дуже добачали старі очі. 4) Съ отрицаніемъ. Неизвѣстно. Не знати, щоб то значило. Не знать, де ділось. Чоловік не знать куди і подавсь. Не знать по якому говорять. Се я не знать чого злякалася. Послѣднее выраженіе имѣетъ также значеніе; пустяка испугалась. Выраженія не знати що (чого, чому и пр.), не знати за що — значатъ не только неизвѣстно что, за что, но также имѣютъ смыслъ: ничтожная вещь, маловажная причина, пустякъ, изъ-за пустяка. Чого тобі смутитись не знать чим? Бідкається не знать чим. Не знать за що зазмагались. 5) знай. Будто, какъ будто. Стара верба похилилась над ним, знай та ненька рідна над своїми діточками.
Поживок, -вку, м. = поживність. Щось мало поживку з сієї мухи.
Превелебний, -а, -е. Высокопочтенный, высокодостойный, — главнымъ образомъ титулъ духовнаго лица. У Шевченка о козацкой радѣ: Превелебную громаду докупи скликали.
Убіжський, убізький, -а, -е. Убожескій. У мене справа убізька.
Усправедливлювати, -люю, -єш, сов. в. усправедли́вити, -влю, -виш, гл. Оправдывать, оправдать.
Хитрик, -ка, м. Хитрецъ. Пу й хитрик з тебе!
Цукар, цукер, цукор, цукур, -кру, м. Сахаръ. Чужая біда за цукар. Масненький та солоденький, гадав би сь з меду та цукру. Солодке, як цукор.
