черкати
Черкати, -ка́ю, -єш, гл. 1) Проводить черту, чертить. Як надрізує чоловік хліб цілий, то попереду черкає ножем навхрест. 2) Писать. Батюшка усе зашептував і записував; сестра Меланія теж собі пірцем черкала. 3) Бить (огнивомъ). Кресалом черкає. 4) Ругаться, поминая чорта. Не найшов дверей та й черкає: «Шо воно за чорт там?» 5) Выпивать. Горілку, мед не чаркою, поставцем черкає. Прогуляє; кажуть, черкає добре. 6) = черчати.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 457.
Том 4, ст. 457.