Із пред. = з. Ставится между двумя согласными или послѣ согласной, иногда въ началѣ фразы, если слѣдующее слово начинается согласной; въ стихахъ иногда для соблюденія размѣра. Збіглось вовків щось із тисячу. Із нехочу ззів три миски борщу. Із славного Запорожжя наїхали гості.
Обіз, обозу, м. = обоз. За татарми обіз іде, за обозом — кінь турецький.
Огир, -ра, м. = огер. Прискочив перше до Камили, як огир добрий до кобили.
Опуша, -ші, ж. Раст. репейникъ, лопухъ.
Порский, порськи́й, -а́, -е́ 1) Рѣзвый, быстрый. Порськенький хлопчик. Почувши волю, кінь порский геть степом вибриком побрався.
2) Легко раскалывающійся. Та ясена важче колоти, ніж дуба, дуб куди порскіший за ясена.
3) Быстро выскальзывающій, скользкій. Той хлопець порський як в'юн: ти його побори, а він так тобі попід руками й випорсне. Чоловік такий порський, що з усякої біди знайде як викрутитись. Мило таке перське — не вдержиш. Ум. порске́нький, порськенький.
Поспитатися, -та́юся, -єшся, гл. Спросить, спроситься.
Постілька, -ки, ж. Ум. отъ постіль.
Почепичка, -ки, ж. ? Шовкові почепички, а яворове бердо, — дай же нам, Боженьку, пов'язати Марусю твердо.
Фрашки, -шок, ж. мн. Пустяки, бездѣлица. Посаг, скарби, все то фрашки, люблю дівча з божой ласки.
Фукати, -каю, -єш, гл. 1) Дуть (ртомъ). 2) Браниться, кричать. Брат на брата та ворогує, сестра на сестру чари готує.... дочка до ненька сміло фукає. — на ко́го. Бранить кого, кричать на кого. Іде наймит із пан щини, на воли фукає.
