Білоручечка, -ки, об. ум. отъ білоручка.
Віршник, -ка, м. Стихотворецъ. Латинський віршник.
Кивати, -ва́ю, -єш, [p]одн. в.[/p] кивнути, -вну́, -неш, гл. 1) Кивать. Хоч поміра, а таки пальцем кива. Кива головою, наче кобила в спасівку. Не кивай на мене чорними бровами. 2) Махать. Кивнув на чуру і чура сів коло його. кивати дзвонами. Звонить. За шинкаром молоденьким дзвонами кивають, а шинкарку Явдосеньку кіньми ростягають. кивати п'ятами. Шляться, шататься. П'ятами киває, бо діла не має.
Кужілець, -льця́, м. = кужіль.
На́руч нар. На-руку, съ руки, кстати. А йому се й наруч.
Нацокотіти, -кочу, -ти́ш, гл. Наболтать, наговорить (о женщинахъ, дѣтяхъ). Нацокотали тії верхоумки..., а ти віри поняла.
Недомисел, -слу, м. Недомысліе, непониманіе. З історією треба за все рахуватись .... Мусимо з нею рахуватись і за наші недомисли. Позад нас — тьма завзятого недомислу; перед нами — світ миролюбивої науки.
Оселедець, -дця, м.
1) Сельдь. Хоч посолонцювати оселедцем.
2) Хохолъ, пукъ волосъ на выбритой головѣ. Знати їх (запорожців) було... по довгому оселедцю з-під шапки.
Потрух, -ху, м.
1) Сѣно, солома стертая, труха.
2) мн. потрухи. Потроха.
Хвура, -ри, ж. = хура. Ми тебе доставим аж до того міста, где ти маєш хвуру брати.
