Воно, його, мѣст.
1) Оно. Послухає моря, що воно говорить. Употребляется для обозначенія неизвѣстнаго лица. Хто ж се в мене їх (коноплі) підчистив? Воно й бере, та не заразом, а потрошку.... Коли б мені його піймать та провчить, — воно б тоді одсахнулося. Въ ласкательномъ смыслѣ о лицахъ обоего пола: Гомонить він (чоловік, побравшись) до мене, а я усе мовчу Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі, дак і говорить до мене, а я усе соромляюсь. Въ смыслѣ нѣсколько презрительномъ: Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне.
2) Оно; это. Воно, бачте, жаліє мене мати. Воно хотять зо мною он що зробити. Як би з ким сісти хліба ззісти, промовить слово, — то воно б хоч і як небудь на сім світі, а все б таки якось жилось. Роспитались — аж воно так як раз, що він їх зять.
Каниця, -ці, ж.
1) Дѣтская игра съ камешками.
2) Раст. Chrysanthemum leucanthemum L.
Квітючий, -а, -е. Цвѣтущій. Квітюча лука.
Колюшенний, -а, -е. = колішенний.
Надтя́ти Cм. надтинати.
Осміхнутися, -ну́ся, -не́шся, гл. = усміхнутися. Жінка глянула на чоловіка, осміхнулась.
Побережник, -ка, м. Лѣсной стражъ, полѣсовщикъ, лѣсникъ.
Покошкати, -каю, -єш, гл. = покошлати.
Соняшно нар. Солнце свѣтитъ. На дворі соняшно.
Тискання, -ня, с. Давленіе, сжиманіе.
