Ганде нар. Тамъ. Вх. Лем. 402.

Добала́катися, -каюся, -єшся, гл. Договориться до чего. Бач, до чого добалакавсь! ізлякав справді бідну дитину. К. ЧР. 129.

Овсюг, -гу, м. = вівсюг.

Письмечко, -ка, с. Ум. отъ письмо. А тут і письмечко... не відгадаю від кого. О. 1861. VII. 4.

Підошва, -ви, ж. 1) Подошва. Скіра на чоботи, язик на підошви. Ном. № 2905. 2) Дно въ суднѣ (Черк. у.), въ плоскодонной лодкѣ. Вас. 161. Мнж. 181. 3) Подставка; основаніе мотовила. Вас. 201.

Попринаджувати, -джую, -єш, гл. Приманить, привлечь (многихъ). На що ти моїх голубів до себе попринаджував? Богодух. у.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Розрізнятися, -ня́юся, -єшся, сов. в. розрізнитися, -ню́ся, -нишся, гл. Раздѣляться, раздѣлиться, разлучаться, разлучиться, пойти разными путями. Як же почули Олену, так зараз і розрізнились, неначе й не вони. Кв. І. 40. Ой у полі, в полі три дороги — треба розрізнитись. Мет. 364.

Роспростувати, -тую, -єш, сов. в. роспро́стати, -таю, -єш, гл. Расправлять, расправить, виправить. Цю дужку треба роспростати, а то загнулася скраю. Черниг. у.

Шепіт, -поту, м. = шепт. А про що ви шепоти ведете з наймичкою? Сим. X. Тілько Христя і розібрала з того шепоту. Мир. Пов. II. 100.