Би сокращ. б. 1) Частица, прибавляемая къ слову для выраженіи условности: бы, бъ. Я ж би тую Україну кругом облітала. Дурним би назвали, од себе прогнали. Як би він не лях, то не звав би ся Стасем. би б. Былъ бы. Не рад би б ти моєму братіку, як би в гости прийшов? би-м. Выражается условность въ 1-мъ лицѣ. Від чорта би-м ся відхрестив, а від тебе ні відхрещусь, ні відмолюсь. Дала би-м білу ручку, та нема кому. Ой рада би-м, мій синоньку, листок написать. Также точно для 2-го лица ед. ч. — би-сь. Не волів би-сь, милий синку, йти з ягнятком на толоку. Для 1-го лица мн. ч. би-сьмо: для 2-го лица мн. ч. би-сьте. 2) Сз. Дабы, что-бы. І над ним і коло него хрестик Божий пише, би уроки, би злі духи там не приступали.
Вечерниченьки, -ньок, ж. мн. ум. отъ вечерниці.
Волинь, -ні, ж. Волынь.
Жи́ляний, -а, -е. = жи́лавий.
Модря, -рі, ж. = заполоч.
Підколоти Cм. підколювати.
Порічанин, -на, м. Прирѣчный житель.
Присуд, -ду, м.
1) Приговоръ.
2) Юрисдикція. І поважати присуд наш козацький над королівський всі поприсягали.
Розчати, -ся. Cм. розчиняти, -ся.
Шапка, -ки, ж.
1) Шапка. Чорт бери тапку, аби голова ціла.
2) Снопъ съ развороченнымъ верхомъ, положенный сверхъ полукіпка.
3) — жидівська. Растеніе Leontodon taraxacum. Ум. шапочка, шапонька. Ізняв шапоньку та й поклонився.
