Але́, сз. и меж. 1) Но, однако, впрочемъ. Не родить рілля, але Божа воля. Єсть і біднійші од нас, а живуть же... — Запевне, що живуть; але яка жизнь їх? Хотіла спать, але не спала. Нема нічого без але. 2) Але́ ж, але́ ж бо. Вѣдь, вѣдь; однако уже. Алеж і ти того не зробиш! Ой але ж бо козак Нечай на тоє не дбає, та й з кумою із любою мед-вино кружає. 3) Употребл. въ значеніи: Толкуй! разсказывай! Ну, вотъ! Відкіля се ти тут узявся? — Але, відкіля! Адже ти і зроду тут не бувши та прийшов, а я й часто тут буваю. «Мабуть підсудок?» — Ні! — «Так лев?» — Ні! — «Так мішок з дукатами?» — Ні, ні! «Так папорті цвіток?» — Але-ж! 4) Неужели? Однако! А по чім груші? — По гривні. — Але! 5) Але́-але́! Але́-ж! Какъ бы не такъ! дожидайся! І мені ж даси меду, як піддереш? — Але-але! «Годі вилежуватись, іди молотити!» — Але-ж!
Беседонька, -ки, ж. Ум. отъ беседа.
Боротися, -рюся, -решся, гл. Бороться. Боровсь з своїм сердега горем.
Вирвання, -ня, с. Вырываніе.
Запла́кати, -чу, -чеш, гл. 1) Заплакать. Заплач, дурню, по своїй голові. Козак з біди не заплаче. 2) Заплакать что. Заплакала чорні очі, заплакала брови. 3) — кого́. Причитаньями и плачемъ какъ по мертвому уморить. Встрѣчено у Г. Барвинокъ: Раз, так жартувавши, на вечерницях дівку заплакали. Жартували, жартували, а послі й кажуть: «Умри, Галю, ми по тобі голоситимем». Та́ з сміхом і лягла. Вони зложили їй руки... (і стали голосити). Далі дівчата вже й годі, стали її будити — не встає... а у їй і духу нема.
Підпалля, -ля, с. соб. Тонкія щепки для растопки.
Поперехвалювати, -люю, -єш, гл. Перехвалить (многихъ). Поперехвалювали моїх дівчат, ліниві стали прясти.
Приміряти, -ря́ю, -єш, сов. в. примі́ряти, -ряю, -єш, гл. Примѣрять, примѣрить. Приміряють той золотий черевичок.
П'ясти, -пну, -пнеш, гл. Пялить, напяливать.
Розчепірити, -рю, -риш, гл. Растопырить. Жаби розчепірили ноги як крила.
