змислити

Змислити, -лю, -лиш, гл. Подумать; придумать; выдумать. А грішачи, змислив собі, шо ще я млад; покаюся прежде смерти, не пійду і в ад. КС. 1883. II. 470. Покажеш праведне слово так, як воно вийшло з праведних уст, сами ви дивуєтесь, як то воно в таку далеку старовину так ясно та сміливо змишлено. К. (О. 1861. II. 230). Змислили п'яним собором. К. ПС. 126.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 165.

Випадкові слова

Стидкий, -а, -е. Заставляющій себя стыдиться, постыдный. Де ся взяв татарин, стидкий, бридкий, поганий. Макс. Сидить стидка з своім милим, да ще й обнялася. Чуб. V. 421.

повністю...

Обачити, -чу, -чиш, гл. 1) Увидѣть. Та скажи мі, чи обачу миленького очі. Гол. 769. 2) Замѣтить. М'я з другою в любві обачила. Чуб. V. 376.

повністю...

Оброть, -ті, ж. Недоуздокъ, веревочная узда безъ удилъ. Чуб. І. 201. Ном. № 11207. Бодай же тії коні воронії да й обротей не зносили. Грин. III. 281. Ум. обротька.

повністю...