Біленце, -ця, с. Холстъ, полотно. Ох я там на річці біленце білила, ох там же я, мати, віночок згубила.
Головиця, -ці, ж. 1) = голова. Буду драти паси од ніг до головиці. Молодії молодиці, завивайте головищ. 2) = дівич-вечір. 3) Головиця. Родникъ. Була там керниця-головиця — нора, якою з землі вода іде. 4) = головатиця.
Грушко́вий, -а, -е. Грушевый. Та й на мою головоньку білий цвіт упав вишневий, черешневий годовочку, яблучковий, грушковий на головочку.
Догу́ркуватися, -куюся, -єшся, сов. в. догу́ркатися, -каюся, -єшся, гл. Достукиваться, достучаться. Їде милий на коні, під вікно він під'їжжає та й достукується, та й догуркується.
Криж, -жа, м. 1) Крестъ. Ой виступала Матір Вожая, на крижеві стала. Крижем. Крестообразно. Церква збудована крижем. То простягнеться крижем, то кулаком в груди себе стосує. крижем падати, крижем упадати. Падать какъ пластъ. Його мати старенькая крижем упадає. Оксана в двері: «Вбили! вбили!» Та й пада крижем. 2) Чаще мн. крижі. Крестецъ, поясница. Взяв дід бабу за крижі та попе по хижі. Летів ворон... сів у сірого коня на крижі, з крижа на спину, з спини на гриву. 3) Мѣра въ косую сажень. Ум. крижин. Виходить мі там золотий крижин, а під тим крыжом сам милий Господь.
Перез пред. Чрезъ.
Позолочувати, -чую, -єш, сов. в. позолотити, -лочу, -тиш, гл. Золотить, позолотить. Що в голуба та сизая голова, а в голубки позолочувана. Голубонько мій, коли б же ти жив, я б твої крила позолотила.
Сапальниця, -ці, ж. Полольщица.
Стать, -ти, ж. 1) Состояніе, положеніе. Безталанна сирота терпіла горе та терпіла, не раз уже втікать хотіла, но і здоровє, і літа, страх, сором і дівоча стать її к двору мов прикували. Він козак, його така стать (щоб воювати). жіно́ча ста́ть. Женщины. В останні времена жіноча стать убіратиметься аки біси. дівоча стать, чоловіча стать. Дѣвушки, мужья. 2) Сословіе, званіе. Цих часів з жадної статі у москалі беруть: із міщанської статі, з мужичої, з панської, з купецької і з духовної статі. 3) Манеръ. Се все на одну стать. Настусине й Марусине серце дуже зворушилося від сієї поголоски, да не на одну стать.
Хавтурувати, -рую, -єш, гл.
1) Врать взятки.
2) Собирать поборы натурой (о духовенствѣ).
