Дурни́ця, -ці, ж. 1) Пустяки, вздоръ. Він дума, що дурниця се. Се дурниця, що мара сниться, а перехрестись та певно й спи. А чоловік дивиться на жидівську щирість, що вони так просять, укинув тії дурниці у голову, про усе забувся, сидить собі та мед горілку попиває. 2) Глупый или нехорошій поступокъ. Не хапайсь дурниці, — не будеш сидів у темниці. Чоловіка вік любила, не неслась в дурницю. Ой Грицю, Грицю, Грицю, не вдавайся у дурницю, бо дурниця тебе зрадить, що й матінка не порадить. 3) Даровщинка. дурни́цею, дурни́чками, на дурни́цю. На даровщинку, даромъ. Що перш дурницею доставалось, то тепер або випросити треба, або купити. Йому б усе дурничками. Ізвик на дурницю. 4) Раст. Vaccinium Myrtillus. Ум. дурни́чка. дурни́чки (какъ нарѣчіе). 1. Попусту, безъ дѣла. Наймити вештались у дворі, одникували од роботи, все длялись дурнички, а воли дурнички, стояли в загороді. Даромъ. Наїдяться, нап'ються дурнички.
Ізр.. Cм. зр.
Мару́дитися, -джуся, -дишся, гл. Копаться, возиться, мѣшкотно дѣлать.
Натечи, -чу, -че́ш, гл. = натекти.
П'ятерик, -ка, м. 1) Пять штукъ (воловъ). 2) Свѣчи, которыхъ на фунтъ идетъ пять. 3) Мѣра жидкости (водки): полведра. 4) Шлея съ пятью полосами (продольными и поперечными). 5) Глиняный горшокъ, имѣющій въ діаметрѣ 3 1/4 вершка.
Рулка, -ки, ж. Трубка. Ум. рулочка.
Сповіряти, -ряю, -єш, сов. в. сповірити, -рю, -риш, гл.
1) — на кого. Довѣрять, довѣрить кому. На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє.
2) — кому. Повѣрять, повѣрить, сообщить что кому. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому. То Христя ж, коли так, усе роскаже, що сповірила їй подруга.
Укладник, -ка, м. Раст. Lathyrus sylvestris L.
Уперекидь нар. Кувыркомъ. Як завелись та почали битись через стіл, то і стіл пішов уперекидь.
Фуярош, -ша, м. Мастеръ, дѣдающій фуярки.
