Виковувати, -вую, -єш, сов. в. викувати, -кую, -єш, гл. Выковывать, выковать. З того заліза він викував плуга. Чого Бог не дасть, того і коваль не викує. 2) Кричать, прокричать (о кукушкѣ). Що викувала вже зозуля, — проживай, а більше — шкода у що й бажаєш.
Власник, -ка, м.
1) Собственникъ, владѣтель.
2) Властитель, довѣренное лицо властителя? і прошу я царя хана і цариці ханиці і власників їх.... (Заговоръ).
Гомбички (ед. ч. гомбичка, ж?) Металлическія пуговки.
Дрібо́к, -бка, м. Кусочекъ, крупинка (о соли, напр.). І не раз, і не два траплялось, що в хаті не було ні дрібка соли, ні сухого сухаря. Ум. дрібочо́к.
Душогу́б, -ба, м. = душогубець.
Клейгов! меж. Восклицаніе гуцульскихъ древосѣковъ: берегись! Cм. кінатов.
Містни́ця, -ці, ж. Доска въ полу, мосту. Містниця випала.
Позакопилювати, -люємо, -єте, гл. — губи. То-же, что и закопилити губи, но о многихъ.
Приперізувати, -зую, -єш, сов. в. приперезати, -жу, -жеш, гл. Прихватывать, прихватить поясомъ, подсунувъ подъ поясъ, прихватить имъ. Виросла коса до пояса, ні росплести, ні росчесати; прийде ми ся приперезати.
Сковувати, -вую, -єш, сов. в. скувати, скую, -єш, гл. Сковывать, сковать. Доброго леміша мені скував. Тоді його скували з злодіями та й повели. Не скуй душі живої і слова живого.
