Берег, -га м.; во мн. ч. берега и береги. 1) Берегъ. Ой пійду я, пійду не берегом — лугом. Богу молись, а до берега гребись. На березі Ганна роздяглася. берегами. По берегамъ. Берегами глибокий пісок. 2) Край, бортъ. Глибока миска з крутими берегами. 3) Кайма. Принесу хвартух дорогий — золотії береги. 4) Обрѣзъ въ книгѣ. Книжка з золотими берегами. 5) пуститися берега — отдаться на произволъ судьбы. 6) держатися берега означаетъ въ прямомъ значеніи плыть подлѣ берега, а въ переносномъ — быть осторожнымъ. 7) берега дати — положить предѣлъ, конецъ. Треба тобі берега дати, бо щось дуже вже роспустився. Ум. бережок, бережечок, береженько. На бережку у ставка. Ой у тихого Дунаю, у крутого бережку. Тиха вода береженьки зносить.
Жеря́вий, -а, -е. Горящій, палящій, пламенный.
Зачина́ння, -ня, с. Начинаніе.
Липка́чий, -а, -е. = липковатий. Липкача роля.
Панпуха, -хи, ж. = пампуха. Гречаних з часником панпух.
Самодержець, -жця, м. = самодержавець. Московський самодержець.
Фацарити, -рю, -риш, гл. = капарити 2. .
Хльос меж., выражающее стеганіе прутомъ, кнутомъ. Верба хльос, бий до сльоз.
Хтивий, -а, -е. Жадный, алчный.
Ченчух, -ха, м. Родъ растенія. У діброві ченчух усіяла: ой як я піду за нелюба, не цвіти, ченчух, у діброві.
