Відмовляння, -ня, с. 1) = відмова. 2) Заговоръ (отъ болѣзни).
Дарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Вола дарують без ярма. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Царівну оддав, щастям дарував. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. 5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Бери гроші, аби дарував душею.
Жи́жа, -жі, ж. 1) Все горячее и горящее (дѣтск. сл.). Дитина хукає на жижу. З огнем не жартуй, бо то жижа. 2) Возбужденіе, пылъ. Тут саме жижа така, що ну! Сказано, жінка молода, а він старий, аж сідий. Ум. жижка.
Змазуритися, -рюся, -ришся, гл. Запачкаться, испачкаться.
Міща́, -щати, с. Мѣшочекъ.
Пообділювати, -люю, -єш, гл. Надѣлить (многихъ), дать (многимъ).
Розскакатися, -каюся, -єшся, гл. Распрыгаться, растанцоваться.
Розчепити, -ся. Cм. розчіплювати, -ся.
Стели́ти, -лю́, -леш, гл. Стлать. Білу постіль стелила, сама ся спати ложила.
Щаститися, -ти́ться, гл. безл. Благопріятствовать, удаваться. А крошку хоть як щаститься, усе добро на лихо стане.
