Голий, -а, -е. 1) О человѣкѣ: обнаженный, нагой, голый. Не боїться мокрий дощу, а голий розбою. Хоч голий та в поясі. голий як бубон, як турецький святий. Совершенно голъ какъ въ прямомъ значеніи, такъ и въ значеніи 3-емъ. 2) О предметѣ: лишенный обычнаго покрова, не покрытый, не занятый ничѣмъ, обнаженный. Обідрали до голої кости. Голе дерево. Положив снопа на голому току. Положили Савку на голую лавку. А ще на козаку, бідному нетязі, шапка-бирка — зверху дірка, хутро голе, околиці Біг має. В другій руці голий меч. 3) Бѣдный, голый. Біда нашим головам за панами голими. Нема голій школі волі, а то б догодила. 4) О хлѣбѣ: безостый, безъ усиковъ. Ячмінь з остюками і голий. 5) Гола голка. Игла безъ нитки. 6) голий борщ, гола юшка. Одинъ борщъ одинъ супъ и больше ничего. Баба побігла і взяла коробочку ячменю на відробіток, щоб не гола юшка була. 7) гола піч. Печь, изъ которой выгребены горящіе угли, чтобы сажать хдѣбъ. 8) Родъ игры съ бросаніемъ палокъ. Ум. голенький, голесенький.
Дальш, да́льше, нар. 1) Сравнительная степень отъ дале́ко. Вони тікають від мене, а я мов помелом їх мету та все дальш, та все дальш у пекло пру та пру. 2) = Далі 2. 3) Прочь. Да я й цілкового не хочу; цур тобі поганий, дальш!
Зволя́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. зво́лити, -лю, -лиш, гл. Соизволять, соизволить, позволять, позволить. Покохав я дівчину, а батько не зволяв брати її. Ох, вовче братіку, зволь же нам хоч пісню заспівать. Нащо ж Бог звалив серце дати, коли ся бідним не вільно кохати.
Зді́ятися, -ється, гл. безл. Произойти. Ось як воно здіялось, слухай.
Зруб, -ба и -бу, м.
1) Срубка. Знайшовся чоловік, що купив на зруб гай. Также мѣсто, гдѣ срубленъ лѣсъ. З липового зруба молоді паростки пустились.
2) Срубъ — при постройкѣ, въ погребѣ, колодезѣ и пр. Як положать зруб на хату..., то п'ють закладчини. Був колодязь і такий низький зруб у тому.
Нелюбий, -а, -е. 1) Немилый, нелюбимый. Поховаю сина та під церквою, нелюбу невістку під дзвіницею.
2) Непріятный.
Німчити, -мчу, -чиш, гл. Онѣмечивать.
Піддівоча, -чої, ж. Дѣвочка подростокъ лѣтъ 14-15.
Полишити, -шу́, -шиш, гл. Оставить, перестать. Полишили свої маєтки, та й за ним у слід пішли. Ой полишив білий хлопець Маріку любити.
Тлумок, -мка, м. = клунок. Ум. тлумочок.
