Затлі́тися, -лі́юся, -єшся, гл. Затлѣться.
Клонити, -ню́, -ниш, гл.
1) Клонить, наклонять. Клонить і в дощ, і в погоду зелені віти додолу. Лежу собі та й думаю, а сон мене так і клонить. Ой сон, мати, ой сон, мати, сон головоньку клонить.
2) клонити голову. Кланяться. І не прохались, бо такий невірний був немилосердний, що дурно й голову було клонити.
Ковбанитися, -нюся, -нишся, гл. Валяться въ грязи. Ковбаняться свині в грязюці.
Луч-Луч! меж. Крикъ доильницы, отгоняющей теленка отъ коровы.
Мі́ло нар. = дрібно. (Порубано) біле тіло, як мак міло.
Ниций, -а, -е. Подлый, низкій, пошлый. Як ница собака, знишку рве. Дітки мої! — каже тоненьким ницим голоском. Чортяці ницу душу продаєш.
Подвигати I, -гаю, -єш, гл. Подвигать, потаскать тяжести.
Скурвий, -а, -е. Распутный. Скурва баба. — син. Сынъ распутной женщины. Не одного ляха козак, як би скурвого сина, за чуба потряс.
Уставати, -таю, -єш, сов. в. устати, -тану, -неш, гл. 1) Вставать, встать. Буду вставать я раненько. Ви ж було раненько встаєте. Устала раненько, умилась біленько, хазяїну на добридень дала. Ледви встала, поклонилась, вийшла мовчки з хати. 2) Подыматься, подняться, вздыматься. Подай нам, Господи, з неба дрібен дожчик, а з низу буйний вітер! Хочай-би чи не встала на Чорному морю бистрая хвиля, хочай-би чи не повиривала якорів з турецької каторги! Ой із-за гори, з-за крутенької густий туман уставав. Кругом аж курява вставала. Встає хмара з-за лиману. 3) Слѣзать, сходить. То козак козацький звичай знає, із коня вставав. 4) Восставать, возстать. На ґвалт Пулавського і Паца встає шляхецькая земля. Син устане на батька, а батько на сина. 5) Восходить, взойти. Вже сонце встає із-за гори. 6) Наступать, наступить. Встала й весна, чорну землю сонну розбудила. 7) Происходить, произойти. З тихеньких все лихо встає.
Цвірчати, -чу, -чиш, гл.
1) О сверчкѣ: сверчать, трещать.
2) Чирикать. Птах цвірчит.
