падкувати

Падкувати, -ку́ю, -єш, гл. 1) = падкати. Падкує коло хазяйства. Рк. Левиц. 2) Жаловаться, горевать. Приходить циган, як возьме падкувати: що ж пан мені скаже? що ти мені наробив? Гн. І. 103.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 86.

Випадкові слова

Щадити, -джу́, -ди́ш, гл. 1) Сберегать. 2) Щадить. 1, безбожний, свого сина не щадить. Чуб.

повністю...

Призірний, -а, -е. Причиненный сглазомъ. Чуб. І. 119.

повністю...

Підручник, -ка, м. 1) Помощникъ, подчиненный. Проходив він із своїми підручниками мимо козацької купи. К. ЧР. 314. 2) мн. Перила. В оттаких великих хатах добре ходити, скрізь підрушники, шоб часом не впасти. Черк. у.

повністю...