Безп'Ятко, -ка, м. Чортъ.
Дурнува́ти, -ну́ю, -єш, гл. 1) Дурачиться, шалить. Люде до божого дому йдуть, а ми дурнуємо та пустуємо. 2) Быть безъ употребленія. Яке любе місце, та й дурнує: віддали б кому на ґрунт.
Замо́вча́ти, -чу́, -чи́ш, гл. Замолчать. Да й усі мовчки замовчали. Лучче замовчім, ніж закричім.
Метли́ця, -ці, ж. = мітлиця. Мої гроші не метлиця. Ум. метличка. А вроди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю без куколю, без метлички, щоб родилися бички, телички.
Мина́ти, -на́ю, -єш, сов. в. мину́ти, -ну́, -не́ш, гл. 1) Проходить, пройти, миновать. Що буває, те й минає. Минають дні, минають ночі, минає літо; шелестить пожовкле листя. Як усе світове минає! І кохання, і радощі, і горе — як усе минає! Не зазнаю я роскоші, — вже й літа минають. Минули ті роки, що роспірали боки. 2) Проходить, пройти мимо. Хто йде, то минає, бо роду немає. Минули вже село, — знову поле. не минай корчма (употребляется какъ существительное). Пьяница. 3) Пропускать, пропустить. Сього не читай — минай. Богородицю так було поспіль прокажу, не мину й слова. Де був багатий жид і того не минали. Бодай мого сина на первій потребі первая куля не минула. 4) Обносить (чаркой). Як горілку п'ють, то мене минають, а як ся б'ють, то від мене починають. 5) Избѣгать, избѣжать. Що Бог навіне, того ніхто не мине.
Обичай, -ча́ю, м. Обычай, обыкновеніе. Да поїдем у той край, де хороший обичай. Не позичай, — злий обичай: як віддає, то ще й лає. У мене обичай — козацький звичай: хоть побачу, то й не плачу.
Перемучитися, -чуся, -чишся, гл. Перемучиться. Перемучились ми до вечора.
Розсідлувати, -лую, -єш, сов. в. розсідла́ти, -ла́ю, -єш, гл. Разсѣдлывать, разсѣдлать. Удівонько молода, розсідлай мені коня.
Синеня, -няти, с. Маленькій сынокъ.
Хвастощі, -щів, ж. мн. Хвастовство. ,
