Брикати(-ся), -каю(-ся), -єш(-ся), гл. 1) Лягаться. Знай, кобило, де брикати. І все кобилок поганяє, що оглобельна аж брикає. Старій кобилі не брикаться, сивій бабі не цілуваться. 2) Артачиться; капризничать, зазнаваться. Пархоме! в щасті не брикай: як більш нема, то й так нехай.
Дорива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. дорва́ти, -ву, -веш, гл. Дорывать, дорвать. Дорву відра (вишень) та й ітиму в хату.
Звалува́ти, -лу́ю, -єш, гл. Удалиться, уйти, улетѣть (о многихъ). Е, чого тут, у ціх степах і не було? Птиці тієї, звіру!.. Звалувало десь у чужі краї. Мелитоп. у.
Посутяжити, -жу, -жиш, гл. Потянуть, повезти тяжело. Аби кінь добре посутяжив, зразу і на ноги впаде.
Призвішкувати, -кую, -єш, гл. — кого. Давать кому прозваніе.
Приміти, -мі́ю, -єш, гл. Быть въ силахъ, мочь. Примів би, — всіх із гаю порозганяв, щоб не щебетали.
Розговорити Cм. розговорювати.
Сталка Cм. сталька.
Старинка, -ки, ж. Ветошь, старье. Нумо знову, поки новинка на основі, старинку божу лицювать.
Усмикнути, -кну, -неш, гл. Рвануть, дернуть.
