Віячка, -ки, ж. Лопата для провѣиванія зерна. Шух. I. 166.

Дзя́ма, -ми, ж. Говяжій отваръ. Угор.

Досяга́ти, -га́ю, -єш, сов. в. досягти́, -гну́, -неш, гл. 1) Доставать, достать до чего, хватать, хватить до чего. І крівавими руками мене ловлять, досягають. К. Псал. 133. Б'ють так, як і великі паничі, аби рука досягла. МВ. І. 99. Один чумак сало став їсти, із лаганця досягши, а другий люльку запалив. Рудч. Ск. II. 171. 2) Достигать, достичь чего. 3) Достать, брать, взять. 4) Доставать, достать, добывать, добыть. Молока досягти.

Замі́рка, -ки, ж. Палка съ нарѣзками для измѣренія жидкости.

Ощіпок, -пка, м. Плоскій прѣсный хлѣбъ. (Угор.). Вх. Зн. 45.

Переселятися, -ля́юся, -єшся, сов. в. пересели́тися, -лю́ся, -лишся, гл. Переселяться, переселиться.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Пранці, -ців, м. см. пранець.

Простота, -ти, ж. 1) Простота. Щось і блявкнув з простоти. К. ЧР. 28. Світ простоти і покою — стародавній заповіт. Щог. Сл. 99. 2) Простой народъ. О. 1862. І. 57. Ні, зникнете ви, горді духи, почезнете, як і простота. К. Псал. 192. Твої слова простоту темну на добрий розум наставляють. К. Псал. 283. 3) Неучъ; наивный человѣкъ. Левиц. І. 215.

Таріль, -реля, м. Блюдо; тарелка. Шух. І. 308, 251. Таріль точений. Гол. IV. 6. Ум. тарілець, тарільчик. АД. 1. 34.