Вистачати, -ча́ю, -єш, сов. в. вистачити, -чу, -чиш, гл.
1) Хватать, хватить, стать, быть достаточнымъ. Одних тенет вистачить на дві милі.
2) Доставить, поставить въ достаточномъ количествѣ. Їм.... треба вистачити добре їсти. Таке військо вистачимо, що й кримського хана завоювали б. Хоч невеличкий млин, та, знаєш, чепурненький, раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів і хліба вистачав хазяїну чимало. на всіх не вистачиш. Всѣхъ не удовлетворишь.
Забу́ток, -тку, м. 1) Остатокъ, памятникъ. Забуток старшини. 2) Забвеніе.
Зжахну́тися, -нуся, -нешся, гл. Испугаться. Ледве промовив писарь, зжахнувшись.
Капцаніти, -ні́ю, -єш, гл. Бѣднѣть.
Наговори́ти, -ся. Cм. наговорювати, -ся.
Півпанство, -ва, с. Полуцарство. Дам тому півцарства, півпанства. Нема Христа у крулевстві і в півпанстві жадному.
Подавник, -ка, м. = легкодушник.
Саркати, -каю, -єш, сарча́ти, -чу́, -чи́ш, [p]одн. в.[/p] саркнути, -кну, -неш, гл. 1) Фыркать, фыркнуть. 2) Фыркать, фыркнуть, отвѣтить рѣзко.
Спокусник, -ка, м. Искуситель.
Уповивач, -ча, м. = повивач.
