Віяльний, -а, -е. Вѣяльный. віяльна лопата. Лопата, которою вѣютъ зерно.

Дозо́рця, -ці, м. = Дозорець.

Мо́да, -ди, ж. Мода; обычай. Що за мода, що за мода — всі шапки рогачки. Н. п. Чорт плаче, що моди не настаче. Чуб. І. 267. Купіть мені, бабусічко, по новій моді убрань хороших. МВ. (О 1862. ІІІ. 37). У мене нема тієї моди, щоб по обіді спати лягати. Харьк. г. брати на моду. Брать за образецъ.

На́руч нар. На-руку, съ руки, кстати. А йому се й наруч.

Переметати, -мечу, -чеш, гл. Перебросить. А я тую річку човном перемечу. Гол. I. 248.

Перепрацюватися, -цю́юся, -єшся, гл. Переутомиться работою.

Подогодовувати, -вую, -єш, гл. Вскормить (многихъ).

Позатрушувати, -шую, -єш, гл. Засыпать чѣмъ во многихъ мѣстахъ). Бач, як злили долівку! Позатрушуй піском або попілом. Богодух. у.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Поросхитувати, -тую, -єш, гл. Раскачать, расшатать (во множествѣ).