Горди́ня, -ні, ж. 1) Гордость, чванливость. Як з мужика пан, то і гординя. Ном. № 1267. 2) Гордость, то, чѣмъ можно гордиться. Волики мої круторогі, гордине наша, товариші наші. Г. Барв. 141. 3) Гордый человѣкъ. Чи правда, що тая гординя та в тобі закохався? МВ. (О. 1862. ІІІ. 48).

Завдава́ти, -даю́, -єш, сов. в. завда́ти, -да́м, -даси́, гл. 1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13. 2) Задавать, задать (урокъ). О. 1862. І. 54. 3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. Рудч. Ск. II. 106. З дочкою ліг спати, завдав сипа у лакеї. Шевч. 349. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродане? Чуб. V. 744. 4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. Мет. 213. На вічну каторгу завдав. Макс. 1849, 91. Семена Палія на Сібір завдав. Макс. 1849, 88. Далеко десь були вони завдаті. МВ. ІІ. 34. 5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вредъ, сдѣлать что-либо непріятное, — въ слѣдующихъ выраженіяхъ: — жа́лю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. Макс. 1849, № 22. — жа́ху, страх, стра́ху. Наводить страхъ, устрашать. Щоб більше жалу їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. Гліб. А буде нашу тисячу шати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх завдавати. Макс. 1849, 89. — му́ки. Причинять страданія. Не завдавай мені молодому смертельної муки. Мет. 210. — парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су. Задать трепку, отколотить. Ном. № 3860 — 3862. Завдавши носу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. Стор. МПр. 27. — сорома́. Пристыдить. Світилка-шпильки при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! Грин. III. 486. — ту́ги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. Чуб. V. 55. 6) — брехню́, непра́вду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. К. Іов. 74. 7) — ду́мки. Заставить думать, безпокоиться. Я боржій тима додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. Г. Барв. 221. 8) — ду́рня. Ставить въ глупое положеніе, выставлять дуракомъ. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб. Ком. І. 55.

Лу́чик, -ка, м. Родъ вѣшалки для шапокъ. Вирубається щиток з дубка і сучки на йому обрубуються і загинаються покіль сирі, та так і засохнуть. А тоді сей лучик прибивають до полутрямка і шапки на йому вішають. Шапок чотирі, а то й п'ять. Черниг. у.

Нежурливий, -а, -е. Безпечальный, беззаботный. Добре, що ти нежурливий удався.

Ножаний и ножений, -а́, -е́. Ножной; къ ногамъ относящійся, на ногахъ находящійся. Ножана ступа. Сим. 139. Ножені пальці. Мнж. 42.

Полавочник, -ка, м. Покрывало для скамьи.  

Потомство, -ва, с. Потомство. Гн. II. 129. Ти рятував народ свій вірний, потомство Якова благого. К. Псал. 175.

Роскидати, -да́ю, -єш, сов. в. роскидати, -даю, -єш, одн. в. роскинути, -ну, -неш, гл. 1) Разбрасывать, разбросать, раскидывать, раскидать, раскинуть. Бідні роскидають, а багаті збірають. Ном. № 1361. Не штука роскинути, а штука зібрати. Ном. № 10620. 2) Разрушать, разрушить, разобрать (постройку). А ну, синку, роскидаймо хлівець та нарубаємо дрівець. Ном. № 10289. 3) Раскидывать, раскинуть врозь. Лежить собі на пісочку, білі рученята роскидала. Шевч. 24. 4) Простилать, простлать, разослать. Роскиньте ж, небожата, червоний цвіт славетний по чорній сумній домовині Тарасовій. К. (О. 1861. VI. 31).

Телюжитися, -жуся, -жишся, гл. = теліжитися = плуганитися. Лохв. у.

Шелюшковий, -а, -е. (шелюжковий?). шелюшко́ві уставки Родъ вышивки въ сорочкѣ. Kolb. І . 48.