Доткли́вий, -а, -е. 1) Рѣзкій, говорящій колкости, обидныя вещи. Усе робила і слухалась як матір рідну (свекруху); дотклива вона була, да що, — думаю, — мені з їм жить, а не з нею. 2) Колкій, рѣзкій, обидный (о словахъ).
Задзеленьча́ти, -чу́, -чи́ш, гл. Зазвонить (о бубенчикахъ); зазвенѣть, забренчать.
Істотне нар. Дѣйствительно; точь-въ-точь. Я не зрікаюсь: коні істотне були в шкоді.
Киця 2, -ця́ти, с. Маленькій горшечекъ. Ум. кициня, киця́тко.
Овеченька, овечечка, -ки, ж. Ум. отъ вівця.
Повручати, -ча́ю, -єш, гл. Поручить (многихъ). Нащо ж ви, таточку, сиріт накидали і кому ж ви їх повручали?
Прямець, мця́, м. Прямая линія. Ось дивись на крокву! ба, де прямець од крокви.
Роздолля, -ля, с.
1) Широкая низменность, долина. Ой в полю, полю, в полю на роздоллі, там дівчина пасла сірі воли й коні.
2) Раздолье, ширь, воля.
Упоминати, -наю, -єш, сов. в. упімнути, -ну, -неш, гл. Напоминать, напомнить, предостерегать, предостеречь кого.
Шиндокора, -ри, ж. Мошна, калита. А на йому шуба-люба, а у тій шубі шиндокора, а в шиндокорі три шеляжечки.
