Безумірний, -а, -е. Чрезмѣряый. Мнж. 176.

Вахлай, -лая, м. Вахлакъ. І так собі ніби нікчемний народ, вахлаї такі.... ходять було схилившись. ЗОЮР. І. 293.

Запасти́ся, -су́ся, -се́шся, гл. Начать пастись. Як розійдеться (отара) так, що одна одній не мішає пастись, то вівці і запасуться на місці. О. 1862. V. Кух. 34.

Здовжи́ти, -жу́, -жи́ш, гл. Сдѣлать длиннымъ. Аф.

Пічкатий, -а, -е. Объ овцѣ: съ пічкою на ухѣ. Cм. пічка. Шух. I. 195.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Прищеплювати, -люю, -єш, сов. в. прищепити, -плю́, -пиш, гл. Прививать, привить. Чуб. II. 186. Прищепив яблуню. Щепій прищепив віспу. Католицькі пани з нашими перевертнями усиловувались унію на Вкраїні прищепити. К. ЧР. 10.

Розривка, -ки, ж. Развлеченіе. НВолын, у Роздумував про її легку, веселу натуру, липку до розривок. Левиц. І. 341.

Самоцвітний, -а, -е. Самоцвѣтный, драгоцѣнный; переносно: прекрасный по своимъ природнымъ качествамъ. Буйно проросла та самоцвітна мова. К. ХП. 116.

Форкотати, -кочу, -чеш, гл. Болтать, много говорить. Вх. Лем. 477.