Відбувати, -ва́ю, -єш, сов. в. відбути, -буду, -деш, гл. 1) Отбывать, отбыть, исполнять, исполнить (повинность), отрабатывать, отработать. Проханий кусок горло дере, бо тяжко його відбути. Як заробив, так і відбудеш.
Доґе́дзґатися, -ґаюся, -єшся, гл. Докапризничаться.
Жура́ 2, -ри́, ж. = журба. Мамі на журу взяли сина у москалі. Мислять люде, що я не журуся, а я таку журу маю — лиш не подаюся. Ум. жу́рка.
Карний, -а, -е. Наказуемый, уголовный.
Ле́ґа, -ґи, об. = лежень. Свекор не давав невістці їсти, що леґа була.
Пасічка, -ки, ж. Ум. отъ пасіка.
Попеня, -ня́ти, с. Ребенокъ попа, священника. Возив попенят у губерню, — у школу, чи що.
Сіро́ма, -ми, м. 1) Бѣднякъ, горемыка. Чи ж на горе, на біду сірома вродився. 2) соб. Бѣдняки, горемыки.
Сп'ятити, -сп'ячу, -тиш, гл. Стибрить, украсть. Баба дождала ночі, сп'ятила ті роги і дала лепетухи до пана.
Уклепатися, -паюся, -єшся, гл. 1) Не впопадъ что либо сказать, сдѣлать, ошибиться. Як його зовуть? Хома. — Не вклепались же, каже, й ви, що йому таке ім'я дали: він на Хому й походив. 2) По ошибкѣ принять лицо неизвѣстное за извѣстное. Бачу, що панич знакомий, та щоб не вклепатись, роспитався у людей, звідки воно єсть.
