Відволати, -лаю, -єш, гл. Первоначально значило: отозвать, теперь употребляется въ выраж. біду відволати. — Избавиться отъ бѣды. Мені тебе хоч жалко, мила, біди не можно одволать. відволати или відволати від смерти. Спасти отъ смерти, отходить. Бабусю Настю поховали і ледве, ледве одволала Трохима діда. Він мене од смерти одволав.
Вір'ян, -на, м. Сватъ. Прийшло ж до неї аж три вір'яни: Ой ви, вір'яни, ви, голублята! не беріть мене із поля, з ниви, возьмете мене у батька з двора.
Грибо́к, -бка́, м. Ум. отъ гриб.
Зи́к, -ку, м. Крикъ. Зареготались нехрещені... Гай обізвався; галас, зик. Зиком-криком босий дід гукає.
Лі́зка, -ки, ж. 1) Ум. отъ лова. 2) Раст. Salix aurita.
Національність, -ности, ж. Національность. Зрозуміла дороге право своєї національности. Її батько й мати, люде з дрібного панства, але... близькі до народа, чесні хлібороби, не одірвані од національности.
Попоратися, -раюся, -єшся, гл. Похозяйничать. А тут уже чутка: Текеля на Січі попорався.
Ростоньки гл. ум. отъ рости. Ростоньки в костоньки.
Скнира, -ри, м. = скнара и пр. Багач брат скнира і захланник.
Шибучий, -а, -е. Бьющій въ носъ.
