Му́рий, -а, -е. 1) Темносѣрый, испещренный пятнами (о масти). Кіт мурий. МВ. ІІ. 139. Три голови мав сей пес мурий. Котл. Ен. 2) Смуглый. А зась, мурий нехрещений! цеглу їж, а не хліб печений. Ном. № 13695. Ум. муре́нький. У цього Марка була пара муреньких бичків. Рудч. Ск. І. 6.

Обкипати, -наю, -єш, сов. в. обкипіти, -плю, -пиш, гл. — кро́в'ю. Покрываться, покрыться кровью. Нагайка-дротянка з кілка не звисає, моє біле тіло кров'ю обкипає. Чуб. V. 621. Що наша копійка? Кров'ю обкипіла. МВ. (О. 1862. III. 77).

Оборона, -ни, ж. Защита, оборона. Сорока в ворони просить оборони. Ном. № 1566.

Парубкувати, -ку́ю, -єш, гл. Вести холостую жизнь, быть неженатымъ парнемъ. КС. 1887. VIII, 767.

Приписувати, -сую, -єш, сов. в. приписа́ти, -шу́, -шеш, гл. 1) Приписывать, приписать. 2) Писать, написать (въ письмѣ). Грин. II. 290, 100. Батько приписав з дому до сина, щоб той приїхав. Грин. II. 271. Наш москаль приписав, щоб йому хоч карбованців два подали. Кіевск. у. А ще од своїх рук листи писав, до Василя Молдавського посилав, а в листах приписував... АД. II. 100.

Причіпок, -пку, м. Что-либо прицѣпленное, придѣланное къ другому, большему. Посідали пани у той повіз. Мене причепили позаду на якомусь високому причіпку. ( МВ. О. 1862. III. 51).

Простити, -ся. Cм. прощати, -ся.

Противний, -а, -е. 1) Противулежащій, находящійся напротивъ. З противної вулиці доносився парубочий гомін. Мир. Пов. І. 148. противна хата. Хата по другую сторону сѣней. Сидів собі на лавці у новій світлиці, що одгородив од противної хати. Кв. Через сіни противна хата. Кв. 2) О волнѣ: противная. На Чорному морі недобре вчинає: противну филю зо дна моря знімає. АД. І. 192. Cм. супротивний. 3) Непокорный, противящійся. Привів бранців із дарами і противних твоїй волі працювати в твоїм храмі. К. Псал. 152. 4) Непріятный. Противна, як старцеві гривня. Ном. № 5016. 5) Противорѣчащій. Я ж їй слова противного не промовив. Г. Барв. 207.

Пудофет, -та, м. Тяжелый на подъемъ. Котл. Слов. 24. Так ви, бачу, всі легкодухи, передо мною так, як мухи, і пудофети наголо. Котл. Ен. ТІ. 16.

Ударяти, -ряю, -єш, сов. в. уда́рити, -рю, -риш, гл. 1) Употребляется лишь сов. в.: ударить, несов. въ очень рѣдкихъ случаяхъ. Ударив кулаком у стіну. Рудч. Ск. І. 104. Та вирвала травиченьку, та вдарила по личеньку. Н. п. Ударив києм. Куля вдарила. ударити під личко, під лице. Ударить въ ухо. Н. Вол. у. — на одліт. Приблизивъ правую руку къ лѣвому плечу, ударить отъ себя. Ударив мечем на одліт. Н. Вол. у. І в погоду часом грім ударить. Ном. № 1965. Дощ ударив та ше і з вітром. Мнж. 27. Треба про те нам дбати, щоб Господь дощиком ударив. Лебед. у. ударити чоло́м. поклониться. Перші посли прийшли, хорошенько в хату ввійшли, та вдарили чолом перед нашим столом. Грин. III. 497. — лихом об землю. Cм. лихо. Ном. № 2426. 2) — на ко́го. Нападать, напасть. Наступить військо проти мене.... ударить на мене війною. К. Псал. 60. 3) Только сов. в. — ногами, — гопака. Пуститься въ танецъ. Вельможна громада не втерпіла, ударила старими ногами. Шевч. 126. Посадила вража бада на трьох яйцях гусака, сама вийшла на вулицю та вдарила гопака. Н. п. 4) — у дзвін. Зазвонить. Гей вдарили сумно-нагло у голосний дзвін. Рудч. Чп. 162. Ударили в дзвони. Шевч. 161. — в тимпани. Заиграть на тимпанахъ. Ударте в тимпани, у гуслі дзвоніте. К. Псал. 189. — у струни. Ударить по струнамъ. Ой ударю ж зразу у струни живії. К. Досв. 5) — з гармати. Выстрѣлить изъ пушки. Вдарили з гармати. Шевч. 234. Также и объ иномъ огнестрѣльномъ оружіи. Ударив з рушниці, з пістоля. вдарила гармата. Выстрѣлила пушка, дала выстрѣлъ. Ой над річкою Самарою вдарили гармати. Рудч. Чп. 104. 6) вдаряти в багатство. Жить богато. У багатство не вдаряє, а чим має, тим витає. Ном. № 11930. 7) вдаряти на що. Обращать вниманіе на что. Москаль на сльози не вдаря. Ном. № 1837.