Аби́, сз. 1) Дабы, чтобы, лишь-бы. Я гроші дам, аби він зробив. Аби люде, а піп буде. Посл. Аби день до вечора. Лишь-бы день прошелъ. Я то зроблю, аби б було, як ви кажете. Аби́-м, аби́-х. Чтобы, пусть. Аби-м так здоров був! Аби-х так жила! (Божба). Ogon. 157, 7. Вх. Зн. 1. 2) Аби́-де. Гдѣ бы то ни было, гдѣ-нибудь, гдѣ попало. Та я абиде захропу. 3) Аби́-коли. Когда-нибудь, когда-бы то ни было. В Лубенщині... на дощ викидають помело і кочерги і викидають не тільки весною, а і аби-коли. Ном. с. 282, № 576. 4) Аби́-куди. Куда-нибудь, куда-бы то ни было, куда попало. Неси сміття аби-куди! 5) Аби́-то. Лишь-бы, какъ-нибудь, такъ себѣ, шутя. Він усе робить аби-то. 6) Аби́-хто. Кто-нибудь, который-нибудь, всякій. Та це і аби-хто зробить. Побить, то й аби хто знайдеться, — от инше діло пожалувать. Ном. № 4072. 7) Аби́-чий. Чей-нибудь, чей-бы то ни было. Оттак чини, як я чиню, люби дочку аби-чию: хоч попову, хоч дякову, хоч хорошу мужикову. Шевч. 183. 8) Аби́-що. Что-нибудь, кое-что, что-бы то ни было. Та будеш там робити аби-що, — от, аби не гуляти. Нехай тобі аби-що! А чтобъ тебѣ! Ном. № 3257. Иногда употребляется какъ существительное въ значеніи: малозначительная вещь, негодная вещь, человѣкъ, не заслуживающій вниманія, уваженія. Дав таке аби-що, — тільки на смітник викинути! От, якесь аби-що! а величається мов яка цяця! 9) Аби́-як. Какъ-нибудь, какъ попало. Одружись! Чому ні? — А тому ні, каже Гриць, що любої пари не знайшов, а побратись аби-як не гоже. МВ. І. 64. Ти все робиш тільки аби-як. 10) Аби́-який. Какой-нибудь, какой попало. Вельможна панськая персона явилася перед Плутона не як аби-який харпак. Котл. Ен. VI. 44. 11) Съ отрицаніемъ эти выраженія принимаютъ значеніе чего-то важнаго, не зауряднаго, напр.: Це чоловік не аби́-який, т. е. не изъ заурядныхъ. Це зовсім не аби-що, щоб про його так казати. Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві не аби-що він. Гліб. 82.

Громни́чний, -а, -е. Относящійся къ празднику Срѣтенія. Чуб. ІІІ. 6.

За́горо́да, -ди, ж. 1) Загоро́да. Огорожа, огороженное мѣсто. 2) загорода. Базъ (не крытый), огороженное мѣсто, куда заганяютъ скотъ. Чуб. VII. 394. Шух. І. 185. Воли високорогі половії дивлються з загороди у двір поважно. МВ. ІІ. 134. В чужій загороді овець не росплодиш. Ном. № 9659. Шукають його ляхи, щоб стратити, — то він до зятя, та й жив там з місяць, поки все втихомирилось. ЗОЮР. І. 264. 3) Садъ; огородъ. Вх. Лем. 415. Ум. загорі́дка. Вх. Лем. 415. Загородка. Вийшов батюшка на двір, а скот повилазив із загородок. Грин. II. 155.

Здо́бич, -чі, ж. Добыча. Рудч. Ск. II. 148. МВ. І. 144. Ділили поміж собою здобич і гроші, що добули од жидів. Стор. МПр. 145. Ум. здоби́ченька. Козацькая здобиченька марне пропадає. Макс. (1849) 62.

Копитень, -тня, м. Раст. Asarum europeum. ЗЮЗО. І. 113.

Кумась, -ся, м. Ум. отъ кум.

Одл.. Cм. отъ відлазити до відлясок.

Пождати, -жду, -жде́ш, гл. Обождать, подождать. Пожди, небого! ще козак за мною їде. Г. Барв. 380. А пожди но! Н. Вол. у. Чи зараз, чи пождавши поїдеш? Н. Вол. у.

Сержина, -ни, ж. = жоржина. Мил. 168.

Християночок, -чка, м. Ум. отъ християн.