Висихання, -ня, с. Высыханіе.
Жаль I, -лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Молодії да козаченьки да жалю начинили. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. жаль бере, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ум. жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький.
Зазоря́тися, -ря́юся, -єшся, гл. Свѣтать, загораться зарѣ.
Їднолітці, -ців, м. мн. Ровесники. Мій Григор, а братів Кость, то вони собі їднолітці.
Клептати и клептіти, -пчу, -чеш, гл. Много разъ одно и то-же говорить.
Колошні, -нів, мн. Зимніе суконные штаны.
Кужілець, -льця́, м. = кужіль.
Лазовий, -а́, -е́ лазове́ сіно. Сѣно снятое съ лазу, лѣсной поляны.
Перебурхати, -ха́ю, -єш, гл. Перебушевать. Стишилось море, перебурхало.
Поведенція, -ції, ж. Обычай, обыкновеніе. Така вже в нас поведенція старосвітська. — Усе про те тільки й думає, щоб заробити копійку; така вже їх московська поведенція:
