Величати, -ча́ю, -єш, гл.
1) Величать, называть, титуловать. Тільки будуть мене, мати, на підпитку гречкосієм, домонтарем величати. Один одного звикли добродіями величати.
2) Почитать, относиться съ уваженіемъ; чествовать. Дурня багатого всі величають. Андрею, не будьте свинею, коли вас люде величають. Десь я тобі та докучила, по твоєму двору ходячи, кіскою маючи, твій двір величаючи.
Кожушаночка, -ки, ж. Ум. отъ кожушанка.
Колотниця, -ці, ж. Сварливая женщина, заводящая ссоры.
Лоши́ця, -ці, ж. Кобылица. Як корова за телям, як лошиця за лошям. Ум. лошичка.
На́гонцем нар. Вдогонку. Я нагонцем побіг моїм конем крилатим.
Проречистий, -а, -е. Краснорѣчивый. Моя ж проречиста сусіда тягне та й тягне своє буденне оповідання. Я не проречистий на красне слово.
Ритьми, ритю, нар. Назадъ.
Се мист. с. р. отъ сей.
Тілько нар.
1) Только. Що хочеш мені роби, тілько не перекидай через тин.
2) Столько. Кілько світа, тілько й дива. Ум. тіленько, тілечко.
Хатина, -ни, ж. 1) = хата. Чи ти мене, Василю, не знаєш, що ти мою хатину минаєш? 2) = кімната. 3) = прибік 2. Ум. хатинка, хатинонька. Хатиночка. Благав у Бога тільки хату, одну хатиночку в гаю, та дві тополі коло неї.
