Вихилятися, -ляюся, -єшся, сов. в. вихилитися, -люся, -лишся, гл. 1) Выгибаться, выгнуться. Дуб на йому (на чоловікові) трохи вихиливсь. О. 1862. V. 82. А чого, коню, вихиляєшся? Чи я важко на тобі сидю? Грин. ІІІ. 627. 2) Наклоняться, наклониться, склоняться, склониться. Годі тобі, чумаченьку, на пужально вихилятися. Рудч. Чп. 43. 3) Высовываться, высунуться, выставляться, выставиться. 4) Выступать, выступить. Вихиливсь за Кучманський шлях. К. ЦН. 226.

Жевжикува́ти, -ку́ю, -єш, гл. Вѣтрогонить. Харьк. г.

Затурбува́тися, -бу́юся, -єшся, гл. Захлопотаться, засуетиться.

Земля́чка, -ки, ж. Землячка.

Кривоплекий, -а, -е. Кривоплечій. Хотіла мене мити та за третього дати, аж той третій такий кривоплекий. Чуб. V. 497.

Ле́жачки нар. Лежмя, въ лежачемъ положеніи. Ком. II. 19.

Погніватися, -ваюся, -єш, гл. Разсердиться, разгнѣваться. Погнівалися всі дівки. Грин. III. 504. Та кланяйся низенько і садови близенько, щоб родина не гнівалась! Кланялась низько й садовила близько, і родина погнівалась. Грин. III. 538.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Се мист. с. р. отъ сей.

Хлібина, -ни, ж. Одинъ хлѣбъ, коврига Як печуть хліб, так виймають перву хлібину або книш і ламають. ХС. ІІІ. 56. Заробив десять копійок, купив хлібину, приніс додому і ззіли утрьох. Грин. II. 258.