Горі́ти, -рю́, -ри́ш, гл. 1) Горѣть. Коли Бог не годить, то й огонь не горить. Без підпалу й дрова не горять. Гори́ть, як сліпи́й ди́виться, — совсѣмъ не горитъ. Як мо́кре гори́ть. Плохо, вяло идетъ работа., дѣло. Шку́ра гори́ть (на кому). Горячій, непосѣдливый (кто). 2) Быть въ жару, имѣть повышенную температуру (о больномъ). Болітимеш, горітимеш, смерти бажатимеш. 3) Блестѣть, горѣть. Погас місяць, горить сонце. Базари, де військо, як море червоне, перед бунчуками бувало горить. Надо мною з своєю божою красою гориш ти, зоренько моя. 4) Пылать желаніемъ, сильно желать чего. До кужіля рука болить, до горілки душа горить. 5) Горю́-горю́ пень. Присловье въ игрѣ въ щітки.
За́йда, -ди, об. 1) Захожій человѣкъ. 2) Родъ большого мѣшка? Широкий великий міх і довгий, на кроснах. Ум. за́йдочка.
Зані́колитися, -литься, гл. безл. Сдѣлаться некогда. От ж, бач, матері заніколилось, вона й не пішла. Так заніколилось, що Боже! а він кличе на хрестини.
Звізда́рь, -ря́, м. Астрономъ.
Зво́дити, -джу, -диш, сов. в. зве́сти́, -веду́, -де́ш, гл. 1) Сводить, свести. Зводь помалу дитину з рундука. З поклоном низесеньким панну з коня зводить. Катерина з болящої і очей не зводить. — з ро́зуму, з ума́. Сводить съ ума. Чоловік не дасться, — лише раз з розуму звести. Дайся мені, дівча, на підмову, — виведу тя з гаю на дорогу. — Жебим мала день і ніч блудити, то ся не дам з розуму зводити. Нема впину вдовиному сину, що звів з ума дівку сиротину. Аж він мене молодую із умочка зводить. — з сві́ту. Погубить. Поки будуть у його оці хорти, поти Івана ми не зведемо з світу. — з хазя́йства. Сдѣлать бѣднымъ, разстроить чье-либо хозяйство. Дивиться баба збоку, як дідові щастить, та аж розривається з досади. Стала думати, як би звести його з хазяйства. «Видушу йому курей!» 2) Взводить, взвести. Звів його на високу гору. 3) Поднимать, поднять. До вас не встане, голови не зведе. Не посмів і очей звести на Зіньку. Без трепету зведеш на його очі. Як шабелькою звів, — Львів ся поклонив. Звів корогву. Лисий віл усіх людей звів. 4) Сводить, свести вмѣстѣ, соединить. Дякую тобі, що звів мене з Марком. А зведи їх очі на очі. Слава ж тобі Шафарику во віки і віки, що звів єси в одно море слав'янськіг ріки. зве́сти бро́ви. Нахмуриться. 5) Обманывать, обмануть, обольщать, обольстить, искушать, искусить. Та вже третій вечір, як дівчина зводить, казала: вийду, а тепер не виходить. Чорт не спить, але людей зводить. Так ви мене звели в моїй надії. звести дівку. Обольстить и бросить дѣвушку. 6) Портить, испортить. Бо треба дать у полі раду, щоб діла не звести. звести ві нащо. Погубить. Чи се і ти пустивсь в ледащо, що хочеш нас звести ні на що? зво́дити пі́сню. Сбиваться въ мелодіи. 7) Истреблять, истребить. Не можна сарани зводить... гріх за се. Тільки готове зводить. 8) — дух. Переводить, перевести духъ, дышать. Припадає к сирій землі, теплий зводе дух. 175. А ви дайте мені дух звести. 9) — очи́ма. а) Взглядывать, взглянуть, бросить взглядъ, посмотрѣть. Ой не видно того села, тілько видно хрести, туди мені любо-мило оченьками звести. б) Смыкать, сомкнуть глаза. Як зведу очима, а воно як шпигне, то аж крикну. 10) — на о́чі. Обращать, обратить чье вниманіе на что. Звожу на очі їй чимало таких, що любили та й покинули.
Колій, -лія, м.
1) Мясникъ, рѣжущій свиней. Херсон. г.
2) Эпитетъ гайдамакъ. А коліям нічим стрілять — куль нема. К.
Лабка, -ки, ж. 1) Ум. отъ ла́ба. 2) Ножка въ ступі. 3) Одинъ изъ двухъ столбиковъ, деревянныхъ или желѣзныхъ, поддерживающихъ на припічку комін въ гуцульской печи. 4) куреча лабка. Раст. Lycopodium.
Попідмовляти, -ля́ю, -єш, гл. Подговорить, подстрекнуть (многихъ)
Хитрість, -рости, ж. Хитрость. А все то хитрость єсть жіноча, новинкою щоб підмануть.
Шахварка, -ки, ж. = шапарка. З ким же мій миленький спатоньки ляже: чи з шахваркою, чи з шинкаркою?
