Вечеряти, -ряю, -єш, гл. Ужинать. Трейчі на день попас маю: а снідаю й обідаю, полудную й вечеряю.
Длу́бати, -баю, -єш, гл. 1) Ковырять. Чого ти все в носі длубаєш? 2) = Длубатися 2.
Мо́мсатися, -саюся, -єшся, гл. Возиться, долго что-либо дѣлать. Чи довго, чи не довго з ногою тею момсалась вона. Пішов у комору та й момсається там, — хто його зна що й робить так довго.
Наві́й, -во́ю, м. Навой, валъ въ ткацкомъ станкѣ. наво́їв два: ве́рхній, горі́шній — находится сзади, — и спі́дній, до́лішній помѣщается ближе къ ткачу, въ нижней части станка, оба идутъ параллельно сидѣнью ткача; у обоихъ на правомъ концѣ по зубчатому колесу, которое называется въ Галиціи также сучка или триб; галицкій триб (въ долішньому навої) для поворачиванія своего имѣетъ еще четыре ручки; для того, чтобы навій удерживался неподвижно, въ зубцы ко́леса упирается ходящій на винтѣ, искривленный брусокъ дерева, различн. формы, назыв. цуґа, а въ Галиціи пе́сик или (въ горішньому навої) сука. Въ каждомъ навоѣ есть выдолбленный желобокъ, называемый ґа́ра, жолобе́ць: въ эти желобки, при помощи особаго снаряда, наз. яштруб, ля́шток, прут, прикрѣпляются куски полотна, къ которымъ привязывается обоими концами осно́ва; послѣдняя навита на ве́рхній навій, отъ котораго проходитъ сквозь начиння и бе́рдо (блят) черезъ маґіль (гал.) подъ штаком къ спідньому навою; поворачиваясь по направленію къ ткачу, верхній навій разматываетъ основу, которая, уже въ видѣ полотна, наматывается на спідній навій. Cм. варстат, кросна. Первыя названія изъ помѣщенныхъ здѣсь — вторыя и третьи — . Ум. навійчик.
Обколупувати, -пую, -єш, сов. в. обколупати, -лаю, -єш, гл. Облупливать, облупить, обковыривать, обковырять. Занехаяні і обколупані негодою будинки-кам'яниці.
Полуденник, -ка, м. Насѣк. Syrrphus.
Прісняк, -ка́, м. Прѣсный хлѣбъ. Їж прісняки, заким будуть кисляки.
Страховий, -а, -е. ? В Крим дорога дуже далекая, а ще хура страховая.
Чмара, -ри, ж. Призракъ, привидѣніе? У! чмарою так і лізе! Так і сичуться до нас, як чмара та.
Чура, -ри, м. = джура 1. То козак йому промовляє: «Чуро мій, чуро, вірний слуго!» Ой як крикнув козак Нечай на чуру малого: «Сідлай, чуро, коня мого, а собі другого».
