Вибути Cм. вибувати.
Дарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Вола дарують без ярма. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Царівну оддав, щастям дарував. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. 5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Бери гроші, аби дарував душею.
Дойо́к, -йка́, м. = дійка 1.
Ключечка, -ки, ж. Ум. оп. ключка.
Мозо́лений, -а, -е. Мозольный, трудовой, рабочій. Старенькі що зберуть... од своєї праці, мозолених рук, то й обішлють москалеві, меншому синові. Своїми мозоляними руками надбав те, що має в господі.
Ночліжник, -ка, м.
1) Ночлежникъ.
2) Ночной пастухъ. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили.
Плечико, -ка, с.
1) Ум. отъ плече.
2) мн. Вставка въ рубахѣ, покрывающая плечо.
Поклопотатися, -чу́ся, -чешся, гл. Позаботиться. Робитимеш не для кого, як для себе; любо буде й поклопотатись.
Росіл, со́лу, м. Родъ кушанья. Спасибі за росіл, а хліб свій та й сіль.
Сніговобілий, -а, -е. Снѣжнобѣлый.
