Вольний, -а, -е. Свободный, вольный. Прийди, прийди, божевільний, тепер мені вечір вільний. Грин. ІІІ. 652. світ вільний, — не вільний (кому). Свободенъ, несвободенъ (кто). А чи її вбито, чи голову знято, а чи її світ не вільний ні в буддень, ні в свято. Грин. ІІІ. 560. На́че ті́льки йому́ світ ві́льний. Какъ будто только ему можно дѣлать что угодно. Ввійде в коршму і наче лиш йому світ вільний: ходить, руками розмахує, «водки»! крикне. Св. Л. 169.

Дріботу́ха, -хи, ж. Говорунья, болтунья. Що вже й дріботуха вона, то й Боже! Усе дрібоче, усе дрібоче! Новомоск. у.

Заморо́читися, -чуся, -чишся, гл. 1) Потерять голову, сбиться съ толку. 2) О головѣ: закружиться. Житом. у. Глянула я вниз, голова моя заморочилась і я прокинулась. Левиц. І. 397.

Кривуля, -лі, ж. 1) Всякая кривая, ломанная, зигзагообразная линія или полоска. Въ орнаментѣ (вышивки, раскраска посуды, рѣзьба по дереву и металлу и пр.) кривуля (чаще: кривулька) — зигзагъ простой или составленный изъ кружечковъ и пр. Kolb. I. 48. Вас. 184. Шух. I. 281, 283. Любила таки їх (миски) показувать.... І білу велику, на вінцях хрещики, по боках пружки, і червону, що паски святять, з кривульками і з зеленими голубами на дні. Сим. 233. Чумак у дорозі вирізує (на ярмі) складаним ножем то доріжки, то кривульки, то зубчики. Чуб. VII. 406. 2) Каракуля, плохо написанная буква. Хоть би великою кривулею, аби було слово написане. Стулити ту кривулю, — виходить слово. Г. Барв. 403. 3) Кривой кусокъ дерева, — напр., употребляющійся для полоза и пр. Въ загадкѣ кривулечкою названа ложка: Чотирі чотиречки та п'ятий Макаречко несуть кривулечку через тин та в вуличку. Грин. І. 249. 4) Въ токарномъ станкѣ: искривленный кусокъ древеснаго ствола, на который опирается лѣвая рука работающаго. Шух. І. 305, 306. Ум. кривулька, кривулечка, кривульця. заєць робит кривульки або кривульці — бѣжитъ зигзагами. Вх. Зн. 29. Ув. кривуля́ка. Желех.

Наку́рювати, -рюю, -єш, сов. в. накури́ти, -рю́, -риш, гл. 1) Дымить, надымить. Накурила димом. 2) Накуривать, накурить (о табакѣ). 3) Пилить, напылить, поднимать, поднять пыль. 4) Накуривать, накурить. Горівки накурити. Лукаш. 130. Наш пан ся журит, як пива накурити, женчиків напоїти. Грин. III. 130. 5) Кадить, накадить. Ладаном накурено. Харьк. у. 6) Окуривать, окурить. Да причаруй ти да козаченьки, що гуляє зо мною! А циганочка да ворожечка мою волю вволила: ой урізала русої коси да козака накурила. Мет. 88.

Поділятися, -ля́юся, -єшся, сов. в. поділитися, -лю́ся, -лишся, гл. Дѣлиться, раздѣлить между собой. Мнж. 87. З ними щоденним добром поділяюсь. К. Дз. 230. Стали поділятися. Чуб. І. 132. На дорозі ізнайшли золотого персня і ніяк ним не поділяться. Рудч. Ск. І. 165. Грішми вони поділились. Рудч. Ск. І. 192. Ідуть турки з татарами і людьми ся поділяют. АД. I. 291.

Попонудити, -джу́, -диш, гл. Томиться много, тосковать. Cм. нудити. Що я попотужила, що я світом попонудила. Г. Барв. 433.

Приплід, -пло́ду, м. Приплодъ. Корови їх приплодом звеселяють. К. Іов. 46.

Промучитися, -чуся, -чишся, гл. Промучиться. Місяців зо три промучилась бідна дитина, та таки й умерла. Харьк.

Прохолодний, -а, -е. Прохладный. К. Бай. 68.