Дово́дити, -джу, -диш, сов. в. довести́, -веду́, -де́ш, гл. 1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. 2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай Господь скарає того, хто довів до того. Бог його зна, до чого мене Бог доведе. А чи довго матір та ще й доору довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Нe довести́. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, Господи! 3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. 4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. А я йому довожу, що все одно. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. 5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. 6) — до кра́ю, д. краю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Треба краю доводити. 1) — до пуття́. а) Сдѣлать какъ слѣдуетъ. б) = Доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. 8) Дово́дити до розуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. 9) Довести́ свого. Поставить на своемъ. Жене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. 10) — сорома́. Надѣлать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома.
Дру́жбів, -бова, -ве Принадлежащій дружбі. Дружка за столом надіває дружбову шапку.
Заду́ркати, -каю, -єш, гл. Застучать. Прийшли вони перед небо, задуркали в царські врата.
Засироті́ти, -ті́ю, -єш, гл. Осиротѣть. Дитя ж моє коханеє, чого рано засиротіло? а я молода завдовіла.
Каштелян, -на, м.
1) Кастелянъ, управитель замка.
2) Сановникъ, засѣдавшій въ сенатѣ въ Польшѣ. Ті вельможнії каштеляни і старости... пійшли в неволю до Криму. Він каштелян і райця королівський.
Кипарис, -су, м. Кипарисъ. Біжить у сад меж кипариси чорні.
Млинчі́вка, -ки, ж. = млін.
Натупкатися, -каюся, -єшся, гл. = натупатися.
Побабчитися, -чуся, -чишся, гл. Сдѣлаться старухой. Домаха дівкою посивіла і побабчилася.
Узорити, -рю, -риш, гл. Увидѣть. Як узорне він свою милую, обнявся з нею, поцілувався.
