Веретенний, -а, -е. Относящійся къ веретену. залізо веретенне. Стропильное желѣзо, двухвершковой толщины.
Гру́бник, -ка, м. 1) Истопникъ. Служили.... по лазнях грубниками. 2) = Пригрубник? (Чорт) до дяка просився в грубник жить. Cм. Пригрубник.
Дубле́нець, -нця, м. Выдѣланная дубленая кожа.
Дуб'Я́нці, -ців, м. мн. Родъ кожаныхъ лаптей изъ дубленой кожи.
Кив! I меж. Выражаетъ киваніе. Вона йому кив оддалеки головою. Кив-морг на його!
Метали́чний, -а, -е. = металевий. Порфирій... причесав свої коси рідким металичним гребінцем.
Розбивати, -ваю, -єш, сов. в. розбити, -зіб'ю, -єш, гл.
1) Разбивать, разбить. Тому дали яйце-райце і сказали: тільки не розбивай нігде на дорозі. На теплого Олекси щука риба лід хвостом розбиває. Чорне море вітер-буря колихає, там турецький корабель розбиває. глек розбити з ким. Поссориться съ кѣмъ. Глек брехні назбірали та й розбили — поссорились изъ-за сплетенъ.
2) Убивать, убить. Приказав (Ирод) Христа шукати, діток малих розбивати.
3) Грабить, разбойничать. У чумаків колеса товстії, то в колесах було попродовбує дірки да туди гроші положить, да й позабиває гвіздками; то його (чумака) хоть як хоч нехай розбиває, а гроші в. Розбойничок — лихий чоловічок: як вечеріє — коня напуває, а як смеркає — коника сідлає, опівночі людей розбиває. Розбив же він та того купця.
4) Раздѣлять, разрѣзывать, разрѣзать (волны при плаваніи). Не плавле, літа Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває.
5) Разъединять, разъединить, разлучать, разлучить. Зашумів сокіл із-за крутих гір, розбив, розлучив пару голубів. Се чорний ворон; розбив пташенят і найкращу настигає.
6) Разсѣивать, разсѣять, уничтожать, уничтожить. Бий, дзвоне, бий, хмару розбий! Вороний коню, заграй підо мною, розбий, розбий тугу по зеленому лугу козакові молодому. Я зараз приведу Зіньку шептуху, то вона скропить тебе водицею і розібє ті чари.
7) Сокрушать, сокрушить (о мысляхъ). Стали умисли козацьку голову ключника розбивати.
Розіспатися, -плю́ся, -пи́шся, гл. Разоспаться. Вечеряйте ж, дітки, я розіспався.
Старча, -чати, с. Дитя-нищій.
Штомпель, -ля, м. Часть витушки. (Cм.).
