Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

дзвонити

Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Г. Барв. 156. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. К. Досв. 127. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. К. ЧР. 14. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. Чуб. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. Шевч. 67. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. Ном. № 8322. По дівчинонці дзвони дзвонили. Мет. 96.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 378.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ДЗВОНИТИ"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ДЗВОНИТИ"
Дави́ло, -ла, с. Прессъ, нажимъ. Аф. 372.
Дере́вце, -ця, с. 1) Ум. отъ дерево. Червоная калинонька, білеє деревце. Мет. 64. 2) Часть плуга. 3) Свадебное деревцо. Cм. Гільце.
Нало́їти, -ло́ю, -їш, гл. Намазать бараньимъ жиромъ. Закр.
Поперепинати, -на́ю, -єш, гл. То-же, что и переп'ясти, но во множествѣ.
Попізнавати, -наю, -єш, гл. Узнать (многихъ).
Протепом нар. Опрометью. Харьк. у. Мирг. у.
Синявча, -чати, с. = синяк 6. Вх. Зн. 30.
Скитання, -ня, с. Скитаніе. Мил. 201.
Скончити, -чу́, -чи́ш, гл. = скінчити. Розступися, синє море, в своїй широкості, — нехай же я життя скончу в твоїй глибокості. Чуб. V. 295.
Щимки, -ків, м. мн. Тиски. Як треба, то хоч у щимки голову положи, то не здумаєш. Ном. № 10049.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова ДЗВОНИТИ.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.