Бибак, -ка, м. Вередъ. Угор.

Годок, -дка, м. Ум. отъ год.

Дої́льниця, -ці, ж. Доильщица. Така з неї доїльниця, що боїться й до корови приступитись, а не то щоб потягти як слід. Харьк. у.

Дуб, -ба, м. 1) Раст. дубъ, Quercus robur. Як ми з тобою спознавалися, сухі дуби розвивалися. Мет. 69. Ой ти, дубе кучерявий, голля твоє рясне. Мет. 107. 2) Большая лодка, выдолбленная изъ дерева. Вас. 150. Описаніе ея: Мнж. 179. Чоловік десять їх плило по Дніпру та й пристали дубом коло Черкас. ЗОЮР. 260. Я раз стояла на тім камені і брала воду, а гетьман їхав дубом. Левиц. Пов. 268. Ой пустились наші запорожці через море дубами. КС. 1883. І. 43 3) Дубильное вещество, жидкость изъ тертой дубовой или вербовой коры, употребляемая для чинки кожи. Вас. 158. Cм. дубило. Я шевчика не люблю, за шевчика не піду: шевчик шкури чиняє, а він дубом воняє. Чуб. V. 1087. 4) Названіе одного изъ играющихъ въ игрѣ стовп. Ив. 48. 5) зеле́ний дуб. Родъ дѣтской игры. Ив. 68. 6) висо́кий дуб. Родъ игры въ мячъ. Ив. 28. 7) горю́-дуб. Игра въ горѣлки. Гуляти в горю-дуба. 8) ду́ба да́ти. Умереть. дав йому́ ду́ба. Убилъ его. 9) ду́ба става́ти. а) Становиться на дыбы. Кінь дуба стає. Камен. у. б) — ста́ти. Остолбенѣть. Cм. дубала, дубора. 10) по сей дуб ми́ля. Дальше ни шагу, конецъ дѣлу. Ум. дубо́к, дубо́чок, ду́бонько, ду́бчик, ду́бчичок. Аби дубки, а берізки будуть (аби парубки, а дівчата будуть). Ном. № 8868. Ой у лісі на дубочку зозуля кувала. Гол. Сидить голуб на дубочку, голубка на вишні. Мет. 62. Я присалив кониченька до дубонька зеленого. Чуб. V. 947. Ой не видко його дому, тілько видко дубчик. Мет. 7. І спинається він та на дубчичок і зриває з дубка м'ягке листячко. Сніп. 102. Ув. дуби́ще. Чуб. V. 1169.

Збур, -ру, м. Трипперъ. Вх. Зн. 20.

Ме́нший, -а, -е. Меньшой; младшій. Менша сестра літ не дійшла. Н. п. Старший не буде меншим. Чуб. Сами, мовляв, і старші, й менші. Ном. № 10404., Ум. меншенький. Чуб. V. 862. МВ. ІІ. 10.

Охотка, -ки, ж. = охота 1. Та кому й в охотку буде почути за нас, як не нашим таки братчикам-українцям. О. 1862. ТІ. 84.

Плачний, -а, -е. Плачевный, скорбный, жалостный. Матка під кряжем стояла, плачним гласом вимовляла. Грин. III. 151.

Посполитий, -а, -е. 1) Простой, простонародный. 2) Какъ существ.: крестьянинъ. Давай посполитий до скарбу і подачку од диму, давай і підводу, і греблі по шляхах гати, а козак, бач, нічого того й не знає. К. ЧР. 198.

Рямя, мя, с. Рубище. Світиться у вас крізь рямє тіло. К. ЦН. 238. Не одежа на ній, а старече рямя. Кв. І. 215.