Відліт, -льоту, м. Отлетъ, улетаніе.
Жура́ши́н, -на, м. = журах. Ой гукнув же та козак Нечай та й на журашина: «Та сідлай, журах, та сідлай, малий, коня вороного».
Завесели́тися, -лю́ся, -ли́шся, гл. Отдаться веселью.
Кайстра, -ри, ж. Мѣшокъ. От зробив (кіт) собі скрипочку й молоточок і писану кайстру. Прийшов до (лисичиної) нори — як заїра... «Піду я, подивлюся: хто там грає». От вона (лисиця) й пішла, а він її цок да в лобок, да в писану кайстру.
Купанка, -ки, ж. Купанье. Пісчане дно світилося й жовтіло. Те місце дуже гарне було для купанки.
Облизувати, -зую, -єш, сов. в. облизати, -жу, -жеш, гл. Облизывать, облизать. облизати макогін. Потерпѣть неудачу.
Полазник, -ка, м. Тотъ, кто первый войдетъ во дворъ или избу въ полаз. Въ другихъ мѣстахъ Галиціи полазників бываетъ два: на Введеніе (21 ноября) и на Рождество. На Воведенія перший полазник. Хто того дня перший ввійде «до хиж», тот є полазником. Коли добре ведеся через рік, повідают, що доброго полазника мали; а зле, то злого.
Ракотиця, -ці, ж. Копыто у свиньи. Мій підсвинок.... ракотицями дереться об хворост.
Ридати, -да́ю, -єш, гл. Рыдать. Ой я плачу і ридаю по свойму нещастю.
Уміти, умію, -єш, гл. Умѣть, знать. Оттут тобі, моя доле, оттут пропадати, що не вміла, що не вміла мене шанувати. Вміли-сте, кумцю, варити, та не вміли давати. Сказала б казки — не вмію; сказала б приказки — не смію. Хто не зазнав зла, не вміє шанувати добра.
