Відважуватися, -жуюся, -єшся, сов. в. відважитися, -жуся, -жишся, гл. 1) Отвѣшиваться, отвѣситься. 2) Отваживаться, отважиться, осмѣлиться, рѣшиться. От я не відважуся сказати йому. Давно вже хотів він признатись, що жонатий, та не признававсь. Далі одважився: треба!
Кита, -ти, ж. 1) = ки́тиця. Въ слѣдующ. примѣрѣ употреблено, повидимому, въ значеніи: султанъ, перья на головномъ уборѣ: Кита біла, кивер чорний, хлопець гожий і моторний. (Но Cм. этотъ-же примѣръ при словѣ китель). 2) Хвостъ лисицы. Cм. китюх. 3) = китайка? Один на собі каптан має та з під того жовті та чорні кити видирає. (Въ друг. вар. здѣсь: китайку видирає.
Мовчазли́во нар. = мовчазно.
Невірний, -а, -е. 1) Недовѣрчивый. Ой ти, невірний-невірниченько, не віриш мені й мому личеньку.
2) Невѣрный, не заслуживающій довѣрія, измѣнчивый. З невірною дружиною куди піду, то загину.
3) Невѣрующій. Невірний гірш жида або турка.
4) Невѣрный, не христіанинъ.
5) Плохой, дурной.
6) Худой, болѣзненный. Сухий, невірний, як шкелет. Ум. невірне́нький. Перше було ходить у невірненькій свиточці, а тепер вже на йому жупан.
Остаток, -тку, м. = останок 1. Та як вони сміють! — викрикне на остатку.
Позавгорідно нар.
1) — іти. Идти за огородами, а не улицей, идти окольнымъ путемъ.
2) — казати. Говорить не прямо. Ви ніколи мені щиро не кажете, а завжди манівцями, позавгорідно.
Полиняти, -ня́ю, -єш, гл. Полинять, поблекнуть. Полиняла стрічка, брови полиняють.
Приспоряти, -ря́ю, -єш, сов. в. приспори́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Умножать, умножить. Бог приспоряє і ранньою і пізньою росою. Став їм Господь видимо помогати, а й в полі і в домі всю худобу приспоряти.
Слідець, -дця, м. Сыщикъ. І порішили вони чи так, чи инак, не жалуючи нічого, зловити отамана, і вирядили шукачів та слідців.
Шаноба, -би, ж.
1) Честь, почетъ, уваженіе, почтеніе. На що та й шаноба, як добрее слово.
2) була йому шаноба! Досталось ему.
