Білоголовець, -вця, м. Раст. Bellis perennis. Вх. Пч. 29. Cм. білавка.

Богоносець, -сця, м. Носящій Бога. Въ загадкѣ — оселъ, везшій Христа. Родився, не хрестився, а до смерти не молився і був богоносець. Ном. стр. 293. № 118.

Догина́ти, -на́ю, -єш, сов. в. догну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Догибать, догнуть.

Затіва́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. заті́яти, -ті́ю, -єш, гл. Затѣвать, затѣять. Як затіє дурень молитись, то і лоб собі росквасить. Ном. № 6576. Затіяв жениться, сам не знаєш нащо. Чуб. V. 491.

Зрубити, -блю́, -биш, гл. Сдѣлать срубъ. Зрубив хату. Н. Вол. у.

Оселість, -лости, ж. Осѣдлость.

Позмережувати, -жую, -єш, гл. То-же, что и змережити, но во множествѣ.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Репати, -паю, -єш, гл. Трескаться, лопаться. Таке то гречане: ти його в піч, а воно й репається. Ном. № 3368. Щоб дійки не репались (у корови). Грин. ІІ. 46.

Спірати, -ра́ю, -єш, сов. в. сперти, зіпру, зіпреш, гл. 1) Опирать, опереть, упирать, упереть. 2) Удерживать, удержать, останавливать, остановить. Сперло дух. Захватило двухъ, нельзя дышать. У вовка аж дух сперло. Рудч. Ск. І. 3. 3) Препятствовать, воспрепятствовать, запретить. Іди дочко за Тодіра, я тобі не спераю. Федьк. То їх батько, жартувати не сперає. Федьк. І. 118.